© ТОВ Видавничий Дім

«МАХІМА», 2017

  • White Facebook Icon
  • White Instagram Icon

+380 68 666 75 80

+380 63 239 50 88

вул. Анни Ахматової 13, офіс 3

Please reload

Нещодавні пости

ТВОРЦІ РЕСПУБЛІКИ УКРАЇНИ. 100 РОКІВ ДЕРЖАВНОСТІ.

September 14, 2016

1/1
Please reload

Обрані пости

Ващенко Григорій Григорович

December 1, 2017

 

(1878 – 1967)

Видатний педагог, психолог,

фахівець з дидактики і національного виховання

 

Григорій Григорович Ващенко народився 23 квітня 1878 р. в с. Богданівка Полтавської губернії ( тепер – Чернігівська область) в сім’ї дрібномаєтного дворянина-козака. В автобіографії вчений наголошував на значному впливі батьків на своє формування: мати хотіла бачити сина священиком, а батько прищепив йому «любов до рідної землі, почуття наполегливості й сумлінності в роботі». Через соціальну нерівність між чоловіком і дружиною (селянкою, колишньою кріпачкою) в сім’ї Ващенків не було злагоди і статків, що й змусило батьків віддати десятирічного сина до Роменського духовного училища, а по його закінченні – до Полтавської духовної семінарії. Бажаючи продовжити духовну освіту, у 1898 р. Григорій Ващенко хотів вступити до Київської духовної академії, але, як пише він в автобіографії, його «не допустили до конкурсного іспиту як бунтівника». Таку характеристику він одержав ще в семінарії, після конфлікту з інспектором духовних училищ архімандритом Агапітом.

        

Невдача з іспитами й матеріальна скрута змусили Григорія Григоровича рік вчителювати в с. Битниці на Полтавщині. Але бажання здобути вищу освіту не полишало юнака, й у 1899 р. він вступив до Московської богословської академії з «думкою присвятити себе служінню Богові». Окрім навчання, майбутній педагог брав активну участь у роботі українського гуртка, де виступав із доповідями, організовував шевченківські свята тощо. До цього періоду належать і його перші літературні спроби: оповідання «Німий» (1900) та поема «Сідхарта» (1902).

       

По закінченні академії Г.Г. Ващенко повертається до педагогічної праці: викладає в Полтавській парафіяльній жіночій школі (1903), у духовній школі м. Кутаїсі (Грузія, 1904). Після повернення до Полтави (1905) працює в комерційній школі та в учительській семінарії. Він не став стороннім спостерігачем революційних подій 1905 р.: з колегами їздив селами Полтавщини і збирав інформацію про репресії царського уряду щодо повсталих селян, яку потім опублікував у пресі. Через це зазнав утисків поліції і змушений був виїхати до м. Тихвин, що під Санкт-Петербургом, де одержав місце учителя в жіночі гімназії.

    

Після революційних подій 1905 р. у Г.Г. Ващенка посилюється почуття національної свідомості й бажання протистояти самодержавству. Про це свідчать його подальші літературні праці – збірка «Пісня в кайданах» (1907), п’єса «Сліпий» (1911), яка була надрукована під псевдонімом Г. Васьковський й отримала прихильні відгуки в просвітницьких колах інтелігенції.

     

У 1911 р. Григорій Григорович повертається в Україну і продовжує вчителювати у містах Тульчин, Ромни. У цей час у нього прокидається потяг до наукових пошуків у галузі педагогіки і психології. Він захоплюється творчістю відомого психолога і педагога П. Лесгафта, проводить психологічні експерименти з учнями комерційної школи.

      

Коли після Лютневої революції 1917 р. в Україні значно активізувався національний рух і українське громадянство взялося власними силами будувати українське шкільництво та освітню справу Г.Г. Ващенко був у лавах тих викладачів, які самовіддано долучилися до процесу українізації. У цей час велику роботу з поширення освіти серед народу провадило Українське товариство шкільної освіти, з ініціативи якого організувалися вчительські курси з українознавства. Саме цій справі віддав свої сили і Г.Г. Ващенко. Він працював над перекваліфікацією вчителів і читав лекції з української мови, літератури й педагогічної психології на курсах українізації педагогів у Прилуках, Ромнах, Хоролі. З жовтня 1917 р. Г.Г. Ващенко – викладач педагогіки, психології, логіки та теорії і психології художньої творчості Полтавського вчительського інституту. Одночасно він обіймає посаду директора вчительської семінарії.

       

У роки визвольних змагань педагог знаходиться у вирі освітянського життя. Він бере участь у ІІ Всеукраїнському учительському з’їзді (10 – 12 серпня 1917 р.) і в своєму виступі пропонує заснувати українську педагогічну академію, а делегатів закликає до впровадження психологічних експериментів з учнями.

      

За часів Гетьманату, з кінця 1918 р. Григорій Григорович працював доцентом створеного на той час у Полтаві Українського історико-філологічного факультету, що був філією Харківського університету. Викладаючи психологію, педагог продовжує проводити українську національну лінію.

      

Після встановлення радянської влади, яка видала Постанову від 24 травня 1920 р. «Про мобілізацію професорів і вчителів» для ліквідації неписьменності, та через закриття вчительської семінарії Г.Г. Ващенко перейшов на роботу до педагогічної школи (педтехнікуму) ім. Б. Грінченка у містечку Білики (1921 – кінець 1923 р.). Ця установа мала на меті готувати вчителів для сільських шкіл. Під керівництвом Г.Г. Ващенка слухачі не лише вчилися, а й виготовляли приладдя для психологічних досліджень, ставили психологічні експерименти.

    

Фахову діяльність Григорій Григорович поєднував з активною громадською роботою. Він створив і очолив у Біликах товариство «Просвіта». За його ініціативи слухачі педкурсів ставили для селян українські вистави, влаштовували хорові концерти. У своїх споминах педагог називає цей час найактивнішим періодом свого життя. Проте не знайшовши спільної мови з деякими співробітниками курсів, Г.Г. Ващенко кидає роботу, знову від’їздить до Полтави (кінець 1923 р.) й починає працювати в Інституті народної освіти (ІНО), що утворився внаслідок об’єднання колишнього вчительського інституту та історико-філологічного факультету – філії Харківського університету. На факультеті соціального виховання він читає основи психології у зв’язку з психологією дитини, основи педології, курс дитячої творчості і дитячої літератури, методику вивчення дитини, організацію дитячих установ, веде семінарські заняття з соціального виховання. З переліку назв дисциплін, які викладав педагог, ясно, що він стояв на позиціях тогочасної офіційної педагогічної науки, сповідуючи принципи рефлексології. Втілюючи їх у життя, Григорій Григорович виступає на вчительській конференції з пропозицією про створення в Полтаві дослідно-педагогічної станції при ІНО, пише низку статей, присвячених педології, зокрема психотехніці. З весни 1925 р. його призначають керівником новоствореного кабінету соціального виховання при ІНО, завданням якого було вивчення дитячого колективу за схемою, розробленою відомим українським ученим-педологом О.С. Залужним. Одночасно Г.Г. Ващенко стає професором і керівником кафедри педагогіки Полтавського ІНО.

        

До початку 30-х років Г.Г. Ващенко вже реалізувався як науковець. У колі його дослідницьких інтересів були проблеми дидактики, зокрема одвічно дискусійне питання класифікації і номенклатури методів навчання. У виданні «Загальні методи навчання» (1929) педагог аналізує