© ТОВ Видавничий Дім

«МАХІМА», 2017

  • White Facebook Icon
  • White Instagram Icon

+380 68 666 75 80

+380 63 239 50 88

вул. Анни Ахматової 13, офіс 3

Please reload

Нещодавні пости

ТВОРЦІ РЕСПУБЛІКИ УКРАЇНИ. 100 РОКІВ ДЕРЖАВНОСТІ.

September 14, 2016

1/1
Please reload

Обрані пости

Андрей Шептицький

November 16, 2017

 

«Я дуже хотів би обтерти сльози з очей тих, хто плачуть, потішити кожного, хто сумує, покріпити кожного, хто слабкий чи немічний, уздоровити кожного, хто хворий, просвітити кожного, хто темний! Я хотів би стати всім для усіх, щоби всіх спасти…»

  з листа  митрополита Андрея Шептицького

 

Андрей Шептицький

(1865 – 1944)

митрополит Української греко-католицької церкви,

громадський діяч, меценат

 

Школи, лікарні, притулки для сиріт, храми та музеї, засновані й фінансовані Шептицьким, його праця на ниві просвітництва та захисту прав людини стали прекрасним зразком утілення добрих намірів у конкретні справи. Мріяв про релігійну єдність була б могутнім поштовхом до національної єдності України.

 

Роман Марія Олександр граф Шептицький прийшов на світ 29 липня 1865 р. в родовому маєтку в селі Прилбичах Яворівського повіту на Львівщині в аристократичній україно-польській  сім’ї. Предки його батька – графа Івана Шептицького – вели свій рід іще від бояр Галицько-Волинської держави. Фамільним гербом у них була кінська підкова з маленькою стрілою. У роду було багато священників і громадських діячів. Два львівські владики – Афанасій та Лев Шептицькі пожертвували значні кошти на побудову собору св.. Юра у своєму місті. Мати майбутнього митрополита Софія була дочкою письменника Олександра графа Фредро який походив із чеського роду. Вона гарно малювала і дітей своїх теж навчала цінувати й любити мистецтво. У родині Івана та Софії Шептицьких було семеро синів трьом із яких батько дав імена галицьких князів: Роман Лев Юрій.

   

Початкову освіту Роман здобув удома, середню – у краківській Гімназії св. Анни. Деякий час перебував на військовій службі та через хворобу мусив її залишити. Студіював юридичну науку в Яґеллонському університеті (Краків) філософію і теологію – у Вроцлавському. 1887 р. подорожував Україною, познайомився з істориками Михайлом Грушевським, Дмитром Антоновичем. Шептицького дуже вразив Антонович, який, дізнавшись про своє українське коріння, відчув себе цілковитим українцем.

  

Повернувшись додому, Роман та його брат Казимир попросили в матері прощення і благословення на те, щоб піти в монастир: замолювати гріхи предків, які зреклися свого народу. У травні 1888 р. Шептицький здобув науковий ступінь доктора права, а через тиждень вступив до монастиря отців Василіан у Добромилі. У чернецтві прийняв ім’я Андрей – на честь апостола Андрія Первозванного.

 

Продовжував вивчати філософію і теологію в Мюнхені та Відні, причому отримав науковий ступінь доктора в кожній із цих наук. 22 серпня 1892 р. був висвячений на священика у Перемишлі. Деякий час викладав теологію в монастирі у Христополі (нині Червоноград) на Львівщині. 1896 р. став ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові. Вільно володів німецькою, французькою, італійською, грецькою, латинською і староєврейською мовами.

 

1899 р. папа Лев ХІІІ затвердив рішення про іменування Андрея Шептицького станіславівським єпископом. У Станіславові (тепер Івано-Франківськ) новий владика заснував греко-католицьку семінарію, передав до її бібліотеки понад чотири тисячі томів із власної книгозбірні. Тут сформувалася його основна мета – створення соборної української держави на засадах християнства.

 

У 1900 р. помер галицький митрополит Ю. Сас-Кубновський і 17 січня 1901 р. Шептицький був інтронізований у соборі св. Юра у Львові на його місце. На той час йому виповнилося 35 років. Польська влада не підтримувала нового митрополита – за українську спрямованість. Частина галицьких інтелігентів так само спершу не довіряла Шептицькому, вважаючи його за чужинця-поляка. Але за кілька років їхнє ставлення змінилося. Особливо після того, як 1904 р. в митрополита побував, ближче познайомившись із його намірами та скромним побутом, Іван Франко.

  

Як депутат (вірильний, тобто без виборів) галицького сейму і член палати панів австрійського парламенту, владика Андрей відстоював інтереси українського населення Галичини. У січні 1906 р. Шептицький очолив делегацію до імператора Франца Йосифа І, яка поставила питання про надання українцям рівних прав з іншими народами Австро-Угорщини.

  

Владика Андрей підтримував розвиток освіти на західноукраїнських землях. Він знав: щоб народ піднявся після тривалого гноблення, йому потрібні знання, книги, можливості для опанування різних професій. 1902 р. Шептицький заснував українську гімназію у Станіславові. 1910 р. на засіданні палати панів у Відні він вимагав відкриття українського університету у Львові.

   

Пожертвував значну суму на Академічний дім, де розмістилися гуртожиток і бібліотека для студентів. Сприяв школам: хліборобській у селі Коршів та садівничій у селі Миловащі. Допомагав дитячим садкам і сирітським притулкам, де діти могли навчатися різних ремесел. Спорудив власним коштом приміщення для гімназії «Рідна школа» для дівчаток сиріт. Щороку організовував кампанію оздоровлення дітей із бідних родин. У спеціально поставлених для цього будиночках у Карпатах проживало по кілька тисяч дітей від чотирьох до чотирнадцяти років. Педагоги навчали їх молитов, української історії, мови, поведінки.

   

1928 р. за ініціативою Андрея Шептицького у Львові було засновано Греко-Католицьку академію, 1929-го – Богословське товариство, 1939-го – Український католицький інститут церковного з’єднання ім. митрополита Рутського.  Владика фінансував друкарні, заснував у Жовкві українське видавництво.

 

Багато зробив митрополит і для розвитку української культури. Він підтримував діяльність культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар». 1905 р. заснував Церковний музей (згодом перейменований у Національний музей ім. митрополита А.Шептицького), де було зібрано одну з найбільших у Європі колекцію іконопису. Митрополит передав до музею 9880 експонатів із власної колекції – стародруки, архівні матеріали, твори сакрального мистецтва, малярство та графіку.

    

Владика допомагав українським художникам (зокрема, придбав будівлю під майстерні М. Сосенкові та О. Куриласу), надавав стипендії молодим талановитим митцям для здобуття художньої освіти у кращих навчальних закладах Європи. Придбав будівлю для художньої школи Олекси Новаківського.