© ТОВ Видавничий Дім

«МАХІМА», 2017

  • White Facebook Icon
  • White Instagram Icon

+380 68 666 75 80

+380 63 239 50 88

вул. Анни Ахматової 13, офіс 3

Please reload

Нещодавні пости

ТВОРЦІ РЕСПУБЛІКИ УКРАЇНИ. 100 РОКІВ ДЕРЖАВНОСТІ.

September 14, 2016

1/1
Please reload

Обрані пости

Русова Софія Федорівна

October 3, 2017

 

Усе своє життя вона присвятила практичній педагогіці і розробці нових методик дошкільного виховання, розбудові української національної школи та освіти. Чуйна дружина, мати двох синів Юрія і Михайла, літературознавець, громадська діячка, одна із піонерок українського жіночого руху вона вкладала душу у творення нової свідомості нової України. Та, насамперед, вона була громадянкою і творцем нашої державності на початку кінця ХІХ початку ХХ століття.

 

 

 «Велике слово – школа!

 Се скарб найкращий кожного народу, се ключ золотий, що розмикає пута несвідомості, се шлях до волі, до науки, до добробуту.

У вселюдськім житті тільки той народ і бере перемогу, який має найкращу школу»

із статті «Нова школа»(1917 р.)

Русова Софія Федорівна

 

Софія Федорівна Русова народилася 18 лютого 1856р. в російській сім’ї. Її мати – Ганна Жерве – походила з аристократичного французького роду, а батько – Федір Ліндфорс – мав шведських предків, але був палким російським патріотом. Одружившись на дочці генерал-губернатора Омська, у якого служив ад’ютантом, полковник Ф. Ліндфорс згодом разом із родиною переїхав із Сибіру на Чернігівщину, де біля села Олешня купив садибу та 1000 десятин землі. Тут він із захопленням зайнявся господарюванням: осушував болота, обертаючи їх на сінокоси, корчував ліс, сіяв жито, овес, гречку. Саме в Олешні й народилася остання, п’ята дитина подружжя – Софійка. Пізніше Софія Федорівна напише в своїх споминах: «До кріпаків мій батько ставився дуже добре і нічим їх не гнобив. Мати поводилася з більшою гордістю і більше вимагала… Взагалі батьки мої були шляхотні, високо освічені люди з добрим серцем, але вони були пани з поглядами свого часу… В нашій… родині панувала французька мова».

 

Не витримавши передчасної втрати двох своїх малолітніх дітей, Ганна Жерве рано померла, і в маленької Софії не залишилося в пам’яті навіть материнського образу. Батько хоча й вітав розкріпачення селян, але до нових економічних умов адаптуватися не зміг і тому вирішив за краще переїхати до Києва. Тут десятирічна Софія відразу вступила до третього класу Фундуклеївської гімназії. Вчилася вона добре, переходила з класу в клас з нагородами й закінчила цей навчальний заклад із золотою медаллю.

 

Духовно Софія була дуже близька зі своєю сестрою Марією, старшою від неї на 12 років, яка й замінила їй матір. Після несподіваної смерті батька (1871) у сестер виникли фінансові проблеми, й тому у них з’явилася думка відкрити дитячий садок. Розуміючи свою непідготовленість до такої відповідальної справи, сестри спочатку їдуть до Петербурга ознайомлюватися з передовим доробком теоретиків і практиків педагогіки, а потім самостійно вивчають праці Ф. Дістерверга, Й. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Фребеля та інших видатних педагогів.

 

Незважаючи на сумніви щодо віку претендентки (Софії було лише п'ятнадцять років), тодішній попечитель шкільної округи дав їй дозвіл на відкриття першого дитячого садка у Києві. 1 вересня 1871 року до цього приватного закладу завітало близько 20 вихованців, здебільшого дітей української інтелігенції. Серед них, зокрема, були дочки відомого діяча літератури й театру М.П. Старицького Марія і Людмила.

 

Взагалі знайомство в 1868р. з родиною Старицьких мало вирішальне значення у житті С.Ф. Русової: саме завдяки її членам Софія Федорівна поступово починає входити до кола таких визначних українців, як Ф.К. Вовк, М.П. Драгоманов, П.Г. Житецький, І.С. Нечуй-Левицький, П.П. Чубинський, М.В. Лисенко, Олена Пчілка. Був серед них і майбутній учений-статистик, етнограф, фольклорист, громадський діяч, а на той час викладач грецької мови 1-ої київської гімназії Олександр Олександрович Русов. «Він перший, ─ згадувала Софія Федорівна в «Моїх споминах», ─ відкрив мені красу української народної поезії, заговорив до мене українською мовою і без довгих промов та пояснень збудив у мене ту любов до нашого народу, яка вже ніколи не покидала мого серця й кермувала всією моєю працею довгі літа».

 

Практична педагогічна діяльність Софії Федорівни після київського дитячого садка мала своє продовження спочатку у двох школах Петербурга, куди молода дівчина поїхала слідом за своїм нареченим О.О. Русовим і де обвінчалася з ним 30 серпня 1874р., потім – у приватних дитячих садках в Чернігові, Херсоні, Полтаві, на вечірніх курсах для юнаків, які вже скінчили початкову школу, в рідній Олешні (ці маленькі вогнища виховання та просвіти вона сама й організовувала), у Київському кадетському корпусі (тут Софія Федорівна читала лекції з музики), інших навчальних закладах. Оцінюючи власний педагогічний досвід, С.Ф. Русова зазначала, що у викладацькій праці вона постійно шукала чогось мистецького, творчого, ухиляючись від усякої традиційності, формалізму.  «Все, чого я вчила, ─ напише вона потому у згаданій праці, ─ я викладала на свій лад, переводячи на практиці великі думки філософів, педагогів: чи то була географія, чи французька мова, ─ я всього навчала без підручників і захоплювала учнів усякого віку, і малих по дитячих садках, і дорослих на вечірніх курсах недільних шкіл. Я ненавиділа рутину, формальну дисципліну. Може в цьому були й мої помилки і мій успіх. Душа дітей, їх задоволення ─ от що чарувало мене. Коли я оповідала і бачила усі їх ясні очі, звернені до мене, блискучі від зацікавлення і задоволення, то й я відчувала це задоволення; коли я гралася з ними, то теж разом із ними переживала хвилювання тієї чи іншої гри».

 

Так склалося, що родині Русових доводилося часто переїжджати. Лише протягом другої половини 1870-х – першої половини 1880-х років серед їхніх адрес були, зокрема, Чернігв, хутір у Борзнянському повіті на Чернігівщині, Київ, Одеса, Єлисаветград, Катеринослав, Херсон. Така часта зміна місця проживання була пов’язана, по-перше, з роботою чоловіка-статистика Софії Федорівни, по-друге, з її власною політичною діяльністю, що призвела до постійного нагляду поліції та кількох ув’язнень (в юності С.Ф. Русова належала до партії «Народна воля», пізніше була членом Української партії соціалістів-федералістів).

     

Кінець 1880-х ─ початок 1890-х років сім’я прожила в Харкові. Тут Софію Федорівну захопила робота в Харківському товаристві поширення в народі грамотності, членами якого була значна частина місцевої інтелігенції. 31 грудня 1891р. вона виступила на загальних зборах товариства з ґрунтовною доповіддю про книжки для народного читання. Зауважимо, що видання дешевих книжок, спрямованих на загальний розвиток малоосвічених читачів, було однією з форм тогочасної просвітницької роботи. Адже далеко не всі діти мали змогу ходити до школи. До того ж значна кількість учнів народних початкових училищ не закінчувала повний курс навчання, оскільки на перешкоді ставали як труднощі, пов’язані з російськомовним викладанням (особливо на селі), так і матеріальні негаразди. Школярі переставали ходити на заняття й досить часто поступово втрачали початкові навички читання та письма. Допомогти самотужки здолати неуцтво, стати на перешкоді втраті елементарної грамотності, а також сприяти подальшому поповненню знань та розвитку мислення випускників початкових училищ і покликані були дешеві книжки, які за таких умов ставали важливим засобом позашкільної освіти. У цьому зв’язку головною ідеєю виступу Софії Федорівни на загальних зборах товариства була думка про те, що народний читач конче потребує літератури, яка була б йому доступною і за формою викладу, й за ціною. Позаяк дешеві видання за змістом здебільшого були низької якості, С.Ф. Русова закликала членів організації до написання та видання відповідних книжок.