© ТОВ Видавничий Дім

«МАХІМА», 2017

  • White Facebook Icon
  • White Instagram Icon

+380 68 666 75 80

+380 63 239 50 88

вул. Анни Ахматової 13, офіс 3

Please reload

Нещодавні пости

ТВОРЦІ РЕСПУБЛІКИ УКРАЇНИ. 100 РОКІВ ДЕРЖАВНОСТІ.

September 14, 2016

1/1
Please reload

Обрані пости

Грушевський Михайло Сергійович

April 6, 2017

 

“Він писав нам нашу історію і творив нам нашу історію”

Іван Крип’якевич

Видатний учений-історик,

громадський і  політичний діяч, письменник,

ідеолог руху за незалежність України,

організатор національної освіти і науки

 

Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 р. в містечку Холм (тепер місто Хелм на території Польщі) в родині викладача греко-уніатської гімназії. Батько, Сергій Федорович Грушевський, за сімейною традицією здобув духовну освіту, але присвятив себе педагогічній роботі: викладав у переяславській і київській семінаріях, працював директором народних шкіл на Кавказі. Він був автором широко відомого в дореволюційній Росії підручника з церковнослов’янської мови, який витримав багато перевидань. Сергій Федорович Грушевський прищепив синові глибокий інтерес до книгарської і видавничої справи. Мати, Глафіра Захарівна Опокова, теж походила із сім’ї священнослужителів. Із автобіографічних споминів Михайла Сергійовича Грушевського, його батьки постають справжніми патріотами України, які і в далеких краях зуміли виховати «тепле прив’язання до всього українського — мови, пісні, традиції», пробудити в своїх дітях національне почуття.

        

В 1869 р. родина переїздить на південь Російської імперії : спочатку до Ставрополя (1870–1878 рр.), згодом — до Владикавказа (1878–1880 рр.), де батько практично на пустці створює добре організовану шкільну дирекцію, яка об’єднала більш як 100 народних шкіл з кваліфікованими вчителями і пристойним обладнанням.

        

В 1880 р. Михайла віддали до тифліської гімназії. «Рано набравши охоти до читання, позбавлений дитячого товариства, відірваний від грунту, я виростав серед мрій і фантазій… А у гімназії запалом читав все, що міг дістати з історії: історії літератури й етнографії України»,— писав він пізніше в «Автобіографії». У гімназійні роки Михайло Грушевський зачитується книжками М. І. Костомарова, П. О. Куліша, М. О. Максимовича, які йому діставав батько. Закладене родиною знання рідної мови юнак використовує для перших літературних спроб, які надсилає в Україну відомому письменникові І. С. Нечую-Левицькому і, заохочений ним, «працює над виробленням своєї мови й белетристичного хисту». Вже в 1885 р. публікує оповідання «Бех-аль-Джугур», написане під впливом повстанських подій у Судані, та оповідання з життя сільського вчительства «Бідна дівчина». Саме тоді, зазначав згодом сам Михайло Сергійович, його мрією стало «зробитися  з часом українським літератором,  видавцем і ученим». Він впевнено обрав своєю спеціальністю історію України.  І знову в цьому виборі відчувається поміч батька, який усіляко сприяв розвиткові нахилів сина, зокрема передплачував для нього часопис «Киевская старина».

         

Грушевський-гімназист мріє здобути вищу освіту в Україні. В липні 1886 р. він письмово звертається до ректора Київського університету Св. Володимира з проханням зарахувати його на історичне відділення історико-філологічного факультету. Роки навчання (1886–1890 рр.) згадує з прикрістю, бо то були сумні часи викладання обмежених загальних курсів, слабких семінарських занять і розвитку системи всіляких «нагінок» на студентів та викладачів від керівництва університету. Та все ж і в цій задушливій атмосфері допитливий студент зумів знайти застосування своїм дослідницьким нахилам і задовольнити свій потяг до вивчення історії України. Такий великий інтерес був помічений видатним істориком, професором В. Б. Антоновичем. Під його керівництвом Михайло Сергійович Грушевський написав чимало невеликих історичних есе, серед яких стаття «Южно-русские господарские замки в половине XVI века» (1887 р.), що не раз передруковувалася різними газетами й журналами.

        

Уже на третьому курсі університету студент Грушевський почав роботу над дослідженням «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XІV века», яка принесла йому не лише золоту дипломну медаль, а й пропозицію стати професорським стипендіатом по кафедрі руської історії. Виконана за консультування професора В. Б. Антоновича, ця розвідка була опублікована в 1891 р. й дістала позитивні відгуки в наукових колах. Завдяки їй Михайлу Сергійовичу Грушевському запропонували очолити кафедру української історії у Львівському університеті. З великим піднесенням молодий викладач прийняв запрошення, бо, по-перше, наприкінці ХІХ ст. на теренах Росії царським урядом була розгорнута кампанія жорстокого переслідування всього українського, по-друге, Галичина привертала вченого розгортанням національного руху, можливістю не лише вільно працювати над українською тематикою, а й долучатися до створення в краї всеукраїнського культурного і наукового центру. На цих землях, що входили до Австро-Угорської імперії, відчувалося тоді послаблення національних утисків, зокрема стосовно українців, завдяки чому Галичина стає осередком розвитку й поширення ідей української самобутності.

        

Очоливши кафедру Львівського університету (1894 р.) (назва її через певні українофобські тенденції була змінена і звучала як «Кафедра всесвітньої історії») та сконцентрувавши науково-педагогічні пошуки на дослідження етноісторичних питань, пов’язаних зі Східною Європою, Михайло Сергійович Грушевський не менш активно поринає в суспільно-політичну діяльність. Він береться за організацію наукової роботи в створеному у Львові Науковому товаристві ім. Шевченка (НТШ), з яким почав співпрацювати ще в 1892 р., укладаючи й редагуючи «Записки Наукового товариства імені Шевченка». В цих збірках друкувалися також і його статті.

Молодий учений блискуче захистив у Київському університеті магістерську дисертацію на тему «Барское старовство. Исторические очерки» (1894 р.), виконану на основі величезного архівного матеріалу. Згодом ця праця і 2 томи актових матеріалів до неї були надруковані окремим виданням (1904 р.).

 

Галицький період життя Михайла Сергійовича Грушевського був часом становлення його не лише як видатного дослідника історії свого народу, талановитого викладача, а й як громадського діяча, авторитетного лідера студентської молоді. Він вміло залучає до роботи в НТШ студентів, молодих викладачів. Саме завдяки його організаторським здібностям вдалося видати більш як 100 томів «Записок Наукового товариства імені Шевченка», дати дорогу в науку цілій плеяді молодих дослідників, які в майбутньому стали відомими представниками української культури і науки.