© ТОВ Видавничий Дім

«МАХІМА», 2017

  • White Facebook Icon
  • White Instagram Icon

+380 68 666 75 80

+380 63 239 50 88

вул. Анни Ахматової 13, офіс 3

Please reload

Нещодавні пости

ТВОРЦІ РЕСПУБЛІКИ УКРАЇНИ. 100 РОКІВ ДЕРЖАВНОСТІ.

September 14, 2016

1/1
Please reload

Обрані пости

Лешко Дезидерій Владислав Городецький

February 10, 2018

 

 український та польський архітектор, підприємець, меценат, поляк за походженням. Автор будинку з химерами та Собору святого Миколая в Києві. Прозваний «київським Гауді»

 

Лешко Городецький народився 23 травня (4 червня) 1863 року в родині польського  шляхтича  Владислава Городецького-старшого в селі Шолудьки Подільської губернії, нині  Немирівський район,  Вінницька область, Україна.

 

Рід Городецьких належав до католицької шляхти гербу Корніц. Антоній Городецький, прадід Олександра Віктора Городецького, діда майбутнього архітектора, 1782 року був  дідичем  земель у Петрашівці та Дубинова на Поділлі.

 

Батько був унтер-офіцером Ольгопальського уланського полку, мав бронзову медаль на Андріївській стрічці. Через хворобу вийшовши у відставку, повернувся в батьківський маєток Жабокричі Подільської губернії і був обраний попечителем сільських хлібних запасних магазинів. Незабаром він одружився з Леопольдиною Глюзинською, донькою поміщика із сусіднього села Шолудьки. Там і народився первісток, котрого, як і батька, назвали Владиславом.

        

Молода родина перебралася в Жабокричі – рідне село глави сім’ї. Жили не багато, але й не бідно. Чотиримісна карета, кучер, четвірка коней, кінь для верхової їзди, стайня, фортепіано фабрики Зейтнера, більярд… Коли Владиславові виповнилося десять років, усе це, як і сам маєток, довелося продати за борги. Родина мусила повернутися в Шолудьки.

        

До 16 років хлопець здобував освіту вдома. У 1879 р. вирушив до Одеси, де став «реалістом» – учнем реального училища (середнього навчального закладу технічного профілю). У реальному училищі Св. Павла його найменше захоплювали профілюючі «точні» предмети, значно більше цікавило все пов’язане з малюванням і кресленням. Це добре видно з оцінок в атестаті, виданому в червні 1884 р.: алгебра – «4», механіка – «3», фізика – «4», геометрія – «4». Зате з предметів, де був потрібен талант художника чи кресляра, незмінно стоїть вищий бал – «5». Більше того: вже у п’ятому класі майбутній архітектор одержав із самого Петербурга свідоцтво Ради Імператорської академії мистецтв (!) про те, що постановою особливої конкурсної комісії він визнаний гідним похвали за класний учнівський «малюнок пензлем з гіпсу». Через два роки випускник Городецький нагороджений педрадою училища похвальною грамотою за «успіхи з малювання». Він вирішує подавати документи до Академії мистецтв у Петербурзі.

    

Малюнки Владислава справили сильне враження на приймальну комісію, і його вирішили прийняти. Але – як виняток: згідно зі статутом академії, приймали осіб віком від 16 до 20 років. Абітурієнтові Городецькому виповнилося вже 22…

    

Суворий петербурзький клімат не сприяв успішному навчанню. Хлопець часто хворів, мусив пропускати заняття, а то й зовсім залишати на певний час Петербург, щоб підлікуватися. Закінчивши чотири курси, він через стан здоров’я залишає столицю і йде в помічники головного архітектора Київського навчального округу.

    

Протягом двох років Городецький займається практичною роботою: бере участь у проектуванні й споруджені будинку Уманської прогімназії. Головний архітектор Київського навчального округу, військовий інженер-підполковник Микола Чекмарьов був задоволений своїм помічником і відправив на офіційному бланку похвальний відгук до Академії мистецтв. Керівництво навчального закладу погодилося зарахувати два роки відсутності свого вихованця як проходження практики і відновило його в числі студентів.

       

Однак петербурзького клімату Городецькому не рекомендовано. Нічого не залишається, як письмово звернутися до ради Академії з проханням видати велику срібну медаль. «А якщо я цього не достойний – пише в листі Городецький, – то звання класного художника ІІІ ступеня». Академія мистецтв присвоїла йому лише звання класного художника ІІІ ступеня. Документ, підписаний великим князем Володимиром, давав право «зводити будівлі». Але Городецький хоче більшого – йому потрібен диплом про закінчення академії. І в грудні 1890 р. він висилає зроблений ним архітектурний проект Уманської прогімназії з проханням зарахувати його як дипломну роботу й вислати диплом. Столична професура оцінила проект як виконаний абсолютно професійно. На початку 1891 р. Городецький одержав академічний диплом.

        

Трохи поживши в Жабокричах у батьків, Владислав поїхав до Києва – тепер уже дипломованим архітектором. І відразу опинився в гущі подій: Київ останнього десятиліття ХІХ ст. переживав справжній будівельний бум. Молодий архітектор одержує замовлення від родини баронів Штейнгелів. У зв’язку зі смертю баронеси Марії Штейнгель, дружини «залізничного короля», Городецькому замовили проект сімейної усипальниці на Аскольдовій могилі, з яким він справився блискуче. Ім’я архітектора набуло популярності. Коли 1894 р. в Києві почалося спорудження міської каналізації, влада залучає до цього серйозного проекту і Городецького. Він відразу засновує Будівельну контору домової каналізації архітектора В.В. Городецького і проводить через неї всі замовлення. Це була поки що доволі прозаїчна робота (контора проектувала вуличні туалети), але дозволила Городецькому заявити про себе не просто як про архітектора, а як про власника солідної будівельної фірми.

       

У цей час почалася активна забудова колишньої садиби Ф. Мерінга. Це був масштабний проект: треба було прокласти чотири нові вулиці, площу, звести багато будинків і допоміжних прибудов. Йшлося про елітну забудову, оскільки колишня садиба прилягала до головної вулиці – Хрещатика. Про таке замовлення можна було тільки мріяти! Виконавцями стали молоді київські архітектори Г. Шлейфер і В. Городецький. Владислав спроектував нові вулиці, а також став архітектором ряду будинків на непарному боці Миколаївської вулиці, в одному з яких і оселився.

   

Оригінальність проектів талановитого архітектора привертає увагу нових замовників. Так з’явилися будинок Бендерського (нині – площа Л. Толстого), будинок Страхового товариства «Росія» на Хрещатику (з популярною кондитерською «Жорж» на першому поверсі) та ін.

 

У 1897 р. у Києві відбулася сільськогосподарська і промислова виставка – грандіозна подія в житті всієї імперії. Було відомо, що її відвідають члени царської родини. Майбутні експоненти спеціально замовляли павільйони, в яких можна було б найкраще представити свою продукцію. Кілька замовлень одержав і Городецький – від графів Юзефа Потоцького, Карла Потоцького і Гірничого відділу. Виставку відвідало понад мільйон осіб, павільйони, споруджені Городецьким, викликали сенсацію. У репортажах про них писали окремо. Особливо вразив публіку павільйон графа К. Потоцького, зведений у вигляді палацу з пишним декором. Зовсім в іншому стилі був побудований павільйон Ю. Потоцького – він нагадував мініатюрний мисливський замок. А павільйон Гірничого відділу був спроектований Городецьким у вигляді підземелля з імітацією справжньої шахти…

  

Не минуло й десяти років, як Городецький приїхав до Києва, а він уже перевершив у популярності багатьох місцевих метрів архітектури. Звернули на нього увагу й «тютюнові королі» – купці Когени. Вони запросили його для спорудження кенафи – караїмського молитовного будинку на вулиці Підвальній (нині – Ярославів Вал), 7. Ця будівля у мавританському стилі, урочисто освячена 1902 р., досі є одним із найкрасивіших будинків міста.

   

Ще одним відгомоном успіху на сільськогосподарській і промисловій виставці стала пропозиція звести в Києві римо-католицький костьол. Перше місце на конкурсі посів молодий архітектор С. Воловський – недавній випускник Інституту цивільних інженерів. Власне, подаючи проект на конкурс, він був студентом. Тому, беручи до уваги малий досвід автора, влада не наважилася довірити йому настільки серйозне будівництво. Особливо ж тому, що будувати доводилося на вологих ґрунтах поблизу річки Либідь, що додавало складності. Стали шукати досвідченого архітектора – вибір випав на Владислава Городецького.