© ТОВ Видавничий Дім

«МАХІМА», 2017

  • White Facebook Icon
  • White Instagram Icon

+380 68 666 75 80

+380 63 239 50 88

вул. Анни Ахматової 13, офіс 3

Please reload

Нещодавні пости

ТВОРЦІ РЕСПУБЛІКИ УКРАЇНИ. 100 РОКІВ ДЕРЖАВНОСТІ.

September 14, 2016

1/1
Please reload

Обрані пости

ЗАЧЕК ЛЮБОВ МИКОЛАЇВНА

December 26, 2016

 

«Лікар – це жертовний спосіб служіння суспільству, спосіб життя, мислення і повної самовіддачі усіх фізичних і духовних сил в ім’я свого народу»

ЗАЧЕК ЛЮБОВ МИКОЛАЇВНА

 

Нродилася 02 липня 1952 р. у м. Дрогобичі Львівської області, в сім`ї лікарів Миколи та Дарії Макомели. Заміжня, чоловік Мати двох доньок Оксани і Лесі, бабуся чотирьох онуків Роман, Іринка, Ярослав та Юрій.

 

Школу закінчила із золотою медаллю, а у 1976 році Львівський Державний медичний інститут з відзнакою. Пройшла шлях від дільничного терапевта до заступника головного лікаря з лікувальної роботи Львівської лікарні швидкої медичної допомоги, де працювала протягом 1990-2003 рр.

1997 році за програмою USAID США заснувала і створила Львівський центр невідкладних станів з підготовки спеціалістів – парамедиків, що на даний час є складовою частиною  Львівського об`єднання медицини катастроф. Неодноразово проходила стажування та була учасником міжнародних наукових форумів, симпозіумів у США, Німеччині, Польщі, Молдові.

 

З 2003 року займала посаду головного спеціаліста відділу екстреної допомоги та медицини катастроф МОЗ України. З жовтня 2005 року і донині – головний лікар Київського міського клінічного госпіталю ветеранів війни.            

 

Життя прожити – не поле перейти… каже народна мудрість. Ви є одним із творців «екстреної допомоги та медицини катастроф» в Україні. Що Вас привабило чи зацікавило у цій галузі на початку 2000-х років?

 

З.Л. Відповідь на Ваше запитання я б почала з того, що хочу підтвердити, що я все життя займаюся улюбленою справою. Я виросла в сім’ї лікарів. Мій батько Микола Макомел був лікарем-хірургом, потім педіатром і керівником дитячої клініки в мальовничому місті Снятині Івано-Франківської області. Я була старшою донькою в сім’ї і поступила в медичний інститут. Потім фах медика обрав і мій молодший брат Роман. Медиками стали і наші з братом доньки. Зяті наші – теж лікарі і мій найстарший онук є студентом Національного медичного університету імені Богомольця. Виходить так, що мій батько започаткував медичну династію… (сміється – ред.) Ви дуже голосно сказали, що я творець екстреної допомоги та медицини катастроф в Україні. Скоріше, я є тією людиною, яка змогла освоїти і реалізувати нові медичні технології в практичній охороні здоров’я. Я була однією з команди лікарів на початку 90-х, які вивчали досвід наших колег з США і Європи з екстреної медицини і медицини катастроф. В чому полягав цей досвід і в чому ця «першість»? Ми почали займатися наданням екстреної допомоги новітніми технологіями ще з 1997 року. Дуже відрадно, що ці технології розвинулись за наступні 20 років. Події на Майдані 2013-2014 років, АТО показали, що Україна володіє міжнародними методиками надання фахової медичної допомоги і тепер називається ця галузь медицини «тактична медицина». Сьогодні ідеологами «тактичної медицини» є депутат Верховної ради України Ольга Богомолець і в.о. міністра Міністерства охорони здоров’я Уляна Надія Супрун.  І це правда, я була однією з перших лікарів, які у 1996 році познайомилася з цікавою жінкою Ольгою Харитонюк. Вона була представником міжнародної програми USAID США в Україні, Молдавії і Білорусії. Я на той час займала посаду заступника головного лікаря з лікувальної роботи Львівської лікарні швидкої медичної допомоги. Вона мені презентувала матеріали програми, які я вивчила і дала свою згоду стати учасником цього міжнародного проекту. Проект передбачав навчання, заснування і розвиток підрозділів екстреної допомоги і медицини катастроф в Україні. Ми ознайомились із роботою парамедиків в Америці. Зі Львова нас було 4 лікарі (професор хірургії, завідувач відділу реанімації, завідувачка терапевтичним відділом і я, як начмед лікарні швидкої медичної допомоги), які пройшли стажування в США і в середині 90-х повернулися в Україну. Це був абсолютно новий підхід до надання першої медичної допомоги. Головним завданням такої допомоги була її ефективність: зупинка кровотеч, виведення людей з шокового стану, створення комфортних умов для постраждалих до приїзду карет швидкої допомоги. Нас вразили нові методики та технології і ми, як губка, всотували в себе ці знання. По приїзду в Україну ми ділилися знаннями із своїми колегами, поступово створюючи службу екстреної допомоги і медицини катастроф. Ми вчилися працювати в умовах масового ураження людей під час техногенних катастроф і надання кваліфікованої медичної допомоги. Незабаром саме життя стало нашим екзаменатором. У 2003 році сталася безпрецедентна катастрофа на Скнилівському летовищі, коли в юрбу людей, що спостерігали за авіаційним шоу, впав літак. Одномоментно треба було надати допомогу більше 100 травмованим. Ми з честю справились із цим завданням. Жодна людина не померла по дорозі до лікарні. Наша служба швидкої медичної допомоги вперше працювала як одна команда з парамедиками. Ми не тільки надали кваліфіковану допомогу усім постраждалим, але й сприяли подальшому лікуванню і реабілітації усім людям, які цього потребували, в лікувальних закладах США, Німеччини та Польщі.

           

Ще Програма USAID США передбачала створення в Україні (у Львові)  в 1997 році навчального центру на базі Львівської лікарні швидкої допомоги, в якому пройшли підготовку сотні лікарів і медичних працівників. Ми – учасники програми, стали викладачами і почали з того, що в нашому центрі перепідготовку пройшов насамперед персонал лікарні швидкої допомоги. Потім у нашому центрі пройшли навчання працівники приймальних відділень усіх лікарень Львова і Львівської області. Це є надзвичайно важливим моментом надання професійної допомоги хворому у приймальному відділенні. Адже такий підхід рятує життя сотням людей. Бо до реанімаційного відділення хворий може просто не доїхати. Власне в приймальному відділенні потрібні фахівці високого класу, які володіють сучасними методиками надання первинної допомоги.