© ТОВ Видавничий Дім

«МАХІМА», 2017

  • White Facebook Icon
  • White Instagram Icon

+380 68 666 75 80

+380 63 239 50 88

вул. Анни Ахматової 13, офіс 3

Please reload

Нещодавні пости

ТВОРЦІ РЕСПУБЛІКИ УКРАЇНИ. 100 РОКІВ ДЕРЖАВНОСТІ.

September 14, 2016

1/1
Please reload

Обрані пости

ЛЕВКО ГРИГОРОВИЧ ЛУК’ЯНЕНКО

 

Яскрава особистість живої історії сучасної України. Герой України, правозахисник, політик-радикал, народний депутат чотирьох скликань, просвітник, письменник-публіцист, філософ, володіє іноземними мовами: англійською, польською, російською.

 

Левко Лук’яненко – є втіленням народного устремління до творення самостійної незалежної України. Нащадок славного козацького роду (батько Григорій Максимович Лук’яненко та мати Наталка Олександрівна Скойбидо походять з давніх козацьких родів, що належали до славного Чернігівського полку) своїм життям творить сьогодення рідної землі.

 

Двадцять вісім років ув’язнення, неволі і заслання стали платою Левка Лук’яненка  за вірну синівську любов до України, боротьбу за свободу українського народу. Можливо не випадково цей легендарний незламний чоловік свій день народження святкує 24 серпня – у день Незалежності України. Саме за його участі 16 липня 1990 року було створено Декларацію про державний суверенітет України, а 24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила Акт проголошення незалежності України, автором якого був Левко Лук’яненко.

 

Діяльність Лук’яненка за демократизацію та самостійність України є  послідовною боротьбою за права людини та самовизначення націй, пошуком ключів до генетичного коду української нації заради розквіту і розвитку великої європейської держави Україна.

 

У своїй книзі «Де ти, доле України?» Левко Лук’яненко пише: «…коли ця земля не байдужа тобі, тоді сторінки цієї книжки поведуть тебе не від однієї істини до іншої, а по довгій дорозі лихої долі України з гострим камінням та колючим терням. Я спотикався об нього і ранив тіло колючками. Проте ніколи не збивався з шляху, бо дивився не під ноги, а вперед, за обрій, на зорю, яка все була попереду й манила себе… А родився таким, що кривда викликала не сльози, а злість, в очах спалахували блискавки, і рука свербіла пошвидше вхопити меч, аби трощити загарбників і очищати рідний край від непрошених зайд…»

 

Сьогодні моїм співрозмовником є цей гордий чоловік, з яким маємо честь поговорити про звичайні людські устремління, почуття та осягнути велику науку одвічної боротьби і безмірної гордості за свою рідну Богом дану землю – Україну.

 

Живий літопис держави і країни своїми життями, своїми долями пишуть люди, які живуть в Україні. Кожна країна є такою, якою творять її громадяни. Ви є однією із тих знакових постатей в історії України, до кінця не пізнаних, до кінця не зрозумілих сучасним українцям, які в умовах тоталітарного радянського режиму творили незалежну Україну. Точка відліку боротьби... подія... вислів.. Що стало точкою відліку?

 

Л.Л. Я думаю, що поштовхом було декілька речей. По-перше, сама радянська влада. Вона була настільки анти людська, настільки несправедлива, настільки людожерська, настільки анти українська, що її всі люди ненавиділи. Мій батько, моя мати, сусід один, сусід другий, сусід третій, усі навколо і в хуторі, і в селі, усі мої односельці її ненавиділи. Це була влада, яка прийшла покорити Україну, що боролася за незалежність. Це була влада, яка нацьковувала людей один на одного, заохочувала донощиків і зрадників власного народу. За два кілометри від села Городнє була тюрма, яку побудувала ще російська цариця Катерина і куди за найменшу провину кидали людей. Тому ненависть до радянської влади для мене була природною, бо я виріс серед людей, які усі ненавиділи цю владу.

 

Моя ненависть ще збільшувалася тим, що я ходив до школи, де вчителі час від часу нам казали наступне. «Відкрийте діти підручник з історії на такій-то сторінці, де розповідається про Постишева (Постишев Павло Петрович, радянський партійний діяч. Виступав за застосування репресивних методів при проведенні колективізації і виконання плану хлібозаготівель в Україні, за боротьбу зі «шкідниками» і «націоналістичною контреволюцією». Постишев був одним з найголовніших організаторів голодомору 1932—1933 років в Україні. Натхненник знесення пам'яток церковної архітектури в Україні. У 1939 році звинувачений у шпигунській діяльності і розстріляний – ред..), то ви його закресліть і замажте про нього чорнилом, бо виявилось, що він ворог Радянського Союзу, ворог народу». Ну, ми і замазали ці сторінки чорнилом. Проходить там півроку, чи скільки часу, нам учителька каже: «Партія виявила, що Косіор (Косіор Станіслав Вікентійович,  радянський партійний діяч польського походження, генеральний секретар та перший секретар ЦК КП(б)У у 1928—1938 роках. Депутат ВР СРСР з 1937 року. Косіор — безпосередній організатор політики фізичного і духовного геноциду українського народу, що виявився в ліквідації «українізації» і проведенні політики русифікації, організації штучного голодомору 1932–1933 років в Україні, розгортанні антиукраїнського терору, фабрикуванні численних політичних процесів та масовому винищенні національної інтелігенції. Саме за часів Косіора було піддано репресіям або доведено до самогубства цілу плеяду націонал-комуністичних діячів — Миколи Хвильового, Миколи Скрипника. У 1939 році Станіслава Косіора заарештували, звинуватили у приналежності до т. зв. «Польської військової організації» і розстріляли.- ред.) страшний ворог радянського народу. Тому відкрийте підручники на такій-то сторінці і замажте чорнилом те, що там написано про Косіора». Спочатку нам учителі говорили одне, а потім інше. У мене не було жодної поваги до тих учителів, які не мали своєї думки, які нам брехали. Це не тільки я так думав. Наш клас, в якому було 32 учні, не вступив у ніякі піонери. Ми були вовченятами, вільними і справедливими.