© ТОВ Видавничий Дім

«МАХІМА», 2017

  • White Facebook Icon
  • White Instagram Icon

+380 68 666 75 80

+380 63 239 50 88

вул. Анни Ахматової 13, офіс 3

Please reload

Нещодавні пости

ТВОРЦІ РЕСПУБЛІКИ УКРАЇНИ. 100 РОКІВ ДЕРЖАВНОСТІ.

September 14, 2016

1/1
Please reload

Обрані пости

КОСТИЦЬКИЙ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ

December 29, 2016

 

Творці республіки України. 100 років державності

«Я  хотів би залишити своїм дітям і онукам

у спадок країну рівних можливостей…»

Василь Костицький

 

Костицький Василь Васильович – доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, член–кореспондент Національної академії правових наук України, народний депутат України I, II, III скликань. Нагороджений Орденом «За заслуги» III ст. (1996) та II ст. (2007), грамотою Верховної Ради України (2001), подякою Президента України (1998), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2004).

 

Костицький В.В. є співавтором Конституції України та більше 150 законопроектів з питань захисту суспільної моралі, судово–правової реформи, власності, захисту прав особи, охорони здоров’я, вільності віросповідання , з проблем охорони довкілля, (Проект Екологічного Кодексу, концепція проекту Аграрного Кодексу України, Закони «Про захист суспільної моралі і психіки населення від негативного впливу кіно-, відео-, телепродукції» (1996); «Про власність» та «Про захист прав власності» (1996), тощо), а також ряду Законів України щодо реформування судової системи, зокрема «Про Вищу раду юстиції», «Про кваліфікаційні комісії суддів», «Про Конституційний суд», «Про суддівське самоврядування», «Про судовий устрій». Створений проект нової Конституції (2006 р.), який відповідає розробленій Костицьким В.В. новій концепції розподілу влади. Більшість законопроектів, підготовлених за участю Костицького В.В., прийняті Верховною Радою України.

 

Костицький В.В - Голова Асоціації українських правників.

 

Ви є співавтором Конституції України, яку було прийняти у 1996 році. Хто з Вами тоді працював в команді? Чому так важко приймалась ця Конституція?

 

К.В. Я думаю, що відповідь на Ваше запитання треба розпочинати з історичної ретроспективи, а потім розповідати про події навколо створення і прийняття Конституції 1996 року. Історія права, хочу зазначити, чомусь завжди пов’язана з парадоксами. Я був серед тих, які першими оприлюднили Конституцію Пилипа Орлика, яка була створена першою у світі в 1710 році, але не була прийнята. До своєї ж Конституції України ми йшли (в історичному часі) дуже довго. Конституційні засади державного і суспільного життя були закладені і в Збаразьких угодах, і в Березневих статтях, і в багатьох документах, які були прийняті в часи Хмельниччини. Потім настали часи, коли українці не мали своєї держави, але свідомі сини України такі, як Станіслав Дністрянський писали своє бачення конституційного процесу майбутньої України. В нашого народу завжди була сильною віра, що Україна буде суверенною незалежною державою. Першою спробою конституювати державу став період створення УНР і ЗУНР на початку ХХ століття. Коли ми приступили до роботи над текстом Конституції незалежної України, то розуміли, що мали б втілити ті історичні сподівання, які формувалися впродовж декількох століть. Над нами «висів» великий тягар відповідальності перед усім народом і ми розуміли важливість цієї місії.

 

По-друге, на момент виникнення потреби в ухваленні нової Конституції яка мала б зафіксувати установчий факт відновлення української державності і на конституційному рівні проголосити Україну незалежною правовою соціальною республікою, вималювалося два кардинально протилежних напрямки. Один із них представляли люди, які бачили Україну сучасною європейською державою з двопалатним парламентом. А інші прагнули зберегти статус – кво, однопалатний парламент і якісь рудименти позитивної практики пострадянського часу. Тому певні кроки і дії, які здійснювались в Україні були дуже складними і часто завершувалися невдачею. У 1991 році була створена Конституційна комісія, при якій була робоча група, очолювана професором Леонідом Юськовим, який займав посаду Голови Конституційного Суду України. Але цей проект не був реалізований. В 1994 році була створена нова Конституційна комісія, створена концепція нової Конституції, в якій матеріалізувалася ідея двопалатного парламенту. Учасники комісії виходили з того, що Україна – територіально велика держава, яка потребує представництва територій. До слова, в цій комісії працював мій старший брат Михайло. Коли ж напрацьований проект передали в парламент, то стало зрозуміло, що парламент не готовий прийняти таку Конституцію, перш за все з огляду на двопалатність. З другого боку, у нас була серйозна проблема пов’язана із північно-східним фактором і діяльністю СНД. Таким чином, зіткнулися два вектори– східний і західний. В цей же ж час Україну достроково прийняли в члени Ради Європи, зафіксувавши в Резолюції № 190, яку ухвалила Парламентська Асамблея Ради Європи у 1995 році, що Україна у 1996 році має прийняти Конституцію. Середину 90-х – я б назвав часом суспільного конституційного романтизму. Все суспільство говорило про нову Конституцію, активно йшло обговорення в трудових колективах і організаціях. Тисячі пропозицій надходило до робочої групи яка працювала над текстом цього доленосного документу. Я пригадую, що тільки на телебаченні у мене було 2-3 інтерв’ю в день. Ці навантаження і фізичні, і психологічні було дуже важко витримати. Склалася ситуація, що нарівні з Конституційною комісією, яка в силу різних причин працювала дуже повільно, реально писала текст робоча група із восьми чоловік.

 

Цей процес був дуже важливий для нас, бо ми творили принципово нову державу, яка мала бути правовою демократичною державою. А Європа дивилась на нас і казала: «Якщо ви прагнете бути європейською державою, то покажіть нам свою Конституцію.» Навіть почалося змагання між політичними па