© ТОВ Видавничий Дім

«МАХІМА», 2017

  • White Facebook Icon
  • White Instagram Icon

+380 68 666 75 80

+380 63 239 50 88

вул. Анни Ахматової 13, офіс 3

Please reload

Нещодавні пости

ТВОРЦІ РЕСПУБЛІКИ УКРАЇНИ. 100 РОКІВ ДЕРЖАВНОСТІ.

September 14, 2016

1/1
Please reload

Обрані пости

МИКОЛА ЛЕОНІДОВИЧ КНЯЖИЦЬКИЙ

December 12, 2016

 

… Я був би щасливий бачити свій народ, свою державу у розквіті та добробуті і через 1000 років на карті світу…

Голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності.

 

Народився 2 червня 1968 в місті Львові у сім’ї вчителів  — український журналіст, голова редакційної ради телеканалу ТВІ, народний депутат України 7-го та 8-го скликання. В минулому керівник медійних компаній та телеканалів Тоніс та СТБ, УТ-1, Газети 24. Був членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, президентом Національної телекомпанії України, член австрійського Міжнародного інституту преси (нім. International Press Institute). Одружений, має 2 синів та доньку. Продюсер низки документальних фільмів. У 2013 році відкриває свій телеканал - "Еспресо TV". Є його власником, генеральним директором. Ведучий програми "Вечір з Миколою Княжицьким". Телеканал стає популярним під час Євромайдану  і донині є одним із провідних інформаційних телеканалів України.

 

Кожен із людей має своє призначення на цій землі і свою місію. Для Миколи Леонідовича призначенням є – бути журналістом, місією – формувати громадську думку народу в контексті розбудови держави. Інструменти і способи підказує саме життя, а життєві дороги до істини ми вибираємо самі. Це завжди не  просто, але ми є такими якими нас виховали батьки. Ми вважаємо цінностями те, що вважали цінностями наші батьки. Ми любимо своїх дітей так, як любили нас батьки. І чим більше людей я зустрічаю на своєму шляху, я все більше і більше переконуюсь, що ми не просто родом із дитинства. Ми є дорослими дітьми допоки живі наші батьки і одночасно ми – батьки для наших дітей. Колізія… ні плинність і спадкоємність життя, які дають нам силу, віру і любов до Вітчизни. Така синівська любов прослідковується у кожному слові і у кожній дії мого співрозмовника, молодого сильного чоловіка із зрілими думками і достойними ділами. Знайомтесь – Микола Княжицький.

 

Творці республіки України… З 2012 року Ви є депутатом Верховної Ради України і ініціатор багатьох законотворчих проектів. Що є визначальним у Вашій діяльності і які проекти і законопроекти стали найбільш вагомими у Вашій діяльності?

 

К.М.  Для мене депутатство не єдина і не головна форма творення держави. Бути депутатом – це одна із форм діяльності людини, яка, будучи патріотично зорієнтованою, віддає данину своєму народові, беручи участь у підготовці необхідних для країни законопроектів і прийнятті законів. Хоча з практики політичного і громадянського життя у різних країнах світу способів вплинути на розвиток суспільства, окрім політичної влади, є багато інших. Якщо говорити про мою діяльність, то ми прийняли закон, який обмежує пропагандистські фільми і серіали виробництва країни-агресора, принаймі з того часу, коли ця країна стала агресором. Ми прийняли цілу низку важливих гуманітарних актів, таких як «Акт визнання переселення кримсько-татарського народу у 1944 році – геноцидом», «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації, а також реалізації принципів державної політики в сфері телебачення і радіомовлення», «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації, а також реалізації принципів державної політики в сфері телебачення і радіомовлення». Можна перераховувати дуже багато тих законодавчих актів, які ми прийняли, які, з моєї точки зору, змінять свідомість українців і розвиток української культури. Але сказати, що ми зробили достатньо, буде невірно, як і сказати, що прийняті якісь один чи два закони – є найважливішими. Це постійна праця, яку треба продовжувати і не зупинятись, бо необхідно оперативно реагувати на зміни в суспільстві, які відбуваються і реагувати на потреби суспільства.

 

Ви є журналіст за фахом і доклали багато зусиль, щоб професія журналіста була не тільки популярною, але й безпечною. Про це свідчить і Ваша робота у депутатському корпусі і ті законопроекти, які Ви подавали у Верховній Раді. Скажіть, будь ласка, чи є якийсь поступ у цьому питанні за ці останні десять років… Чи стало безпечно в Україні говорити правду?

 

К.М. Безперечно, свобода слова в Україні є і, особливо, великий поступ в цьому питанні ми спостерігаємо після революції Гідності. Це була одна з вимог, одна з цінностей, заради яких виходили люди на Майдан. Не можна без свободи слова побудувати демократію, а Україна буде незалежною тільки тоді, коли вона буде демократичною. Є такі країни у яких природа демократії, свободи слова та незалежності тісно пов’язані у своїй історії і Україна – одна з них. Безумовно, свободи слова зараз є набагато більше, ніж у часи Януковича, Кучми чи в будь-які попередні часи. Професія журналіста не може бути абсолютно безпечною, особливо в країні, на території якої іде війна. Тому десятки журналістів, які висвітлюють події на фронті чи прифронтової території, розуміють, що вони ризикують своїм життям. Зрештою, усі люди, які знаходяться там, незалежно чи ти лікар, чи солдат, чи журналіст, виконуючи свій професійний обов’язок на першій лінії вогню,  ти ризикуєш життям. Одні знаходяться там, щоб захистити країну, інші, щоб розказати усім про те, що там відбувається. Таким чином професія журналіста стає в один ряд з іншими небезпечними професіями. Законами це не визначиш. Хотілось би, щоб ті жертви, які журналісти приносять в ім’я майбутнього України не були марними. Це залежить від кожного громадянина, який живе і будує Україну.

 

Ви, як публічна людина, постійно знаходитесь під прицілом камер. Не було бажання все кинути і просто зайнятись своїм фахом?

 

К.М. Знаєте, ми живемо у такому світі, де ми всі постійно під прицілом камер. Камери спосте